Володимир Винниченко. Поєднання в новелі "Момент" реалістичного змалювання дійсності та філософського підтексту. Образ панни (Мусі) - утілення ідеї вічної жіночності, краси. Імпресіонізм новели.
Питання для обдумання..
1. Що таке щастя?
2. Що спонукало В. Винниченка написати саме такий твір?
3. Чому головна героїня відмовлялася назвати своє ім’я?
4. Чи стануть щасливими головні герої?
5. Чи існує любов з першого погляду?
6. Чому у героя-оповідача немає імені?
7. Чи має людина право ризикувати своїм життям?
8. Чи мають майбутнє почуття, які зародилися між героями новели?
9. Що спричинило бажання перейти кордон?
10. Чи можна так швидко закохатися, як це вийшло у головних героїв новели В. Винни ченка?
11. Що зробили такого головні герої, що втікають?
12. Чи зустрінуться коли-небудь герої?
13. Чи страшно помирати?
14. У чому полягає сенс людського життя?
15. Чому В. Винниченко назвав свій твір «Момент»?
Для перегляду.......
Проблематика:
- вічність і сила кохання;
- гармонія людини і природи;
- вічний двобій добра і зла (що є підтвердженням цієї проблеми);
- смисл щастя;
- сенс людського життя;
- швидкоплинність людського життя.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
- Обов’язково : прочитати твір, підготувати цитати до характеристики образу панни за новелою «Момент» В. Винниченка.
- За бажанням:
- намалювати уявний портрет панни;
- скласти і записати запитання план до головної героїні новели;
- продумати власне закінчення новели.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
- Обов’язково : прочитати твір, підготувати цитати до характеристики образу панни за новелою «Момент» В. Винниченка.
- За бажанням:
- намалювати уявний портрет панни;
- скласти і записати запитання план до головної героїні новели;
- продумати власне закінчення новели.
ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ, ГРОМАДСЬКА І ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ. ПРОЗОВІ Й ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ. ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ФАНТАСТИЧНИЙ РОМАН "СОНЯЧНА МАШИНА".
Біографія Володимира Винниченка
Володимир Винниченко народився 14 липня 1880 року (за ст. ст.), в місті Єлисаветграді Херсонської губернії в робітничо-селянській родині.
Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав з села до міста Єлисаветграду й одружився з удовою Євдокією Павленко, народженою Линник.
Від першого шлюбу мати В. Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з К. В. Винниченком родився лише Володимир.
В народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжували освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріяльне становище родини, по закінченні школи Володимира віддано до Єлисаветградської гімназії.
Гімназіяльне начальство, учителі, а за ними й учні зустріли малого українця насмішками. Його українська вимова, бідна одежа та інші ознаки пролетарського походження викликали до нього серед його товаришів у гімназії, дітей російської або зрусифікованої буржуазії, ворожість.
Це ставлення вперше викликало у малого Володимира свідомість того, що на світі не всі люди рівні, що світ поділений на бідних і багатих, на тих, що говорять “панською мовою”, і тих, з мови яких сміються.
Усвідомлення свого становища не пригнітило малого, але викликало в нього протест та дієву реакцію: бійки з учнями, розбивання шибок у вчителів. Протести проти соціяльної та національної нерівності поклали основи його революційности на все життя.
В старших клясах гімназії він бере участь у революційній організації, пише революційну поему, за яку одержує тиждень “карцеру”, й нарешті його виключають з гімназії.
Але Володимир не думає кидати своїх студій. Він готується до матури (атестату зрілости) і йде складати іспит екстерном до златопільської гімназії. Він одягнений в українське вбрання. З сивою шапкою на голові і кийком у руці.
Не зважаючи на виразну нехіть учителів видати учневі “атестат зрілости”, під натиском директора гімназії, національно-свідомого українця, Володимир одержує диплом.
В 1901 році він вступає на юридичний факультет Київського університету і того ж року створює таємну студентську революційну організацію, яка звалась “Студентською громадою”.
Цього ж року посилає перше своє оповідання “Народний діяч” до “Літературно-Наукового Вісника” в Галичині. Але це оповідання тоді не було надруковане. Це зроблено значно пізніше (1906 р.).
В 1902 році був уперше заарештований за належність до революційної української організації й посаджений до київської в’язниці.
По кількох місяцях, за браком офіційних доказів у “злочині”, був випущений з ув’язнення, але виключений з університету і виселений з Києва без права жити по великих містах. Вліті того ж року в “Кіевской Старине”, місячнику, видаваному російською мовою в Києві, з’явилася повість “Сила і краса”. Восени, через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного вплину на товаришів-військових, тримала Володимира під арештом, в канцелярії роти. Але він, переодягаючись вночі у цивільне, тікав з касарні й віддавав свій час на провадження роботи серед київського пролетаріяту. Цю діяльність викрито, й Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скидає солдатську уніформу і емігрує до Галичини.
В цей час існувала вже перша революційна партія України — РУП, до якої належав і В. Винниченко.
У Львові Винниченко провадить партійну роботу. Бере участь у партійних газетах “Праця”, “Селянин” і пише брошури й книги на революційні теми. При перевозі в 1903р. нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в’язницю — київську фортецю. За пропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне “злочинство” — провіз нелегальної літератури — він мав бути суджений окремо. Після півторарічного перебування в кріпості його звільнила перша російська революція — революція 1905 року. Винниченка звільнено з фортеці в силу проголошеної амністії.
Під час ув’язнення він написав цілу низку літературних творів. Повість “Голота” одержала першу премію “Кіевской Старины”. Під час революції Українська революційна партія прийняла марксистську програму і назвалася Українська соціял-демократична робітнича партія. Винниченко увійшов до складу центрального комітету цієї партії.
Незважаючи на неможливість регулярної університетської праці, Винниченко вимагає від адміністрації допущення до державних іспитів і витримує їх з успіхом. Реакція, що настала після розбиття революції 1905 р., примусила Винниченка знов тікати за кордон. Там він працює в закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздить на Україну в партійних справах. Київ. Полтава. В 1906 році мандрівка по Україні, в результаті якої написано цілу низку оповідань: “На пристані”, “Раб краси”, “Уміркований та щирий”, “Голод”, “Малорос-європеєць”, “Ланцюг” та інші. В 1907 році знов був заарештований у Києві й посаджений в “знамениту” Лук’янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени Революційної партії). Через вісім місяців сидіння Винниченка випущено “на поруки”. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. В цей період він написав багато творів на соціяльні та етичні теми: “Дисгармонія”, “Щаблі життя”, “Контрасти”. Цей період еміграції тривав аж до 1914 року. Незважаючи на велику загрозу бути знов заарештованим, він бере й далі участь у нелегальних з’їздах. В 1908 році він перебував у Швейцарії, Італії, Франції. Приїздив на Україну весною (Київ, Харків). В 1909 р.: Швейцарія, Київ, Париж. В 1910 р.: Париж, Німеччина, Петербург. Поява “Чесноти з собою” в російському перекладі; Київ, Кавказ, Полтавщина (Кононівка). В 1911 р.: Галичина (Львів), Німеччина, Італія (Флоренція, Генуя, Сестрі Леванте, Каві ді Лаванья), Париж; шлюб; Галичина, Буковина. 1912 р.: Париж, Німеччина, Україна, Галичина. 1913р.: Париж, Галичина, Буковина (Глибока). 1914р.: Париж, Італія, Україна (Київ, Катеринослав; життя поза містом; спроба вступити на завод робітником; партійний з’їзд у лісі). Вибух війни. Переїзд до Москви через небезпеку життя на Україні. Александринський театр у Петрограді прийняв п’єсу “Брехня” (в перекладі “Ложь”). Нелегальна подорож на Україну. 1911 рік: Москва, Петроград, Україна; видання журналу “Промінь” у Москві за редакцією Винниченка. 1917 рік. Революція застає Винниченка в Москві. Переїзд на Україну. Участь у Центральній Раді. Подорож до Петрограду на переговори з російським тимчасовим урядом. Перший уряд Української Центральної Ради — генеральний секретаріят. Винниченко — голова генерального секретаріяту і генеральний секретар внутрішніх справ. Проголошення першого універсалу на 2-ому військовому з’їзді 23 червня 1917 року. Перша декларація першого українського уряду, що її оголосив голова генерального секретаріяту 27 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради.
Другий універсал 16 липня 1917 року. Друга українська делегація до Петрограду. Прийняття Центральною Радою першої конституції України (22 серпня 1917 року). Вихід Винниченка з уряду. Перша урядова криза. Знову бере участь в уряді. Третій універсал Центральної Ради (20 листопада 1917 року). Війна з Совітською Росією. Проголошення самостійности України (22 січня 1918 року). Четвертий універсал. Вихід Винниченка з уряду. Виїзд уряду і Центральної Ради з Києва й переїзд до Житомира. Винниченко не їде до Житомира, але залишається в запіллі, в окупованій большевиками частині України. Олександрівське. Бердянське. Кінець Центральної Ради (28 квітня 1918 року). Початок гетьманщини. Поворот Винниченка до Києва. Національний Союз і участь у ньому як голови В. Винниченка. Підготовка повстання проти німецької окупації й гетьмана Скоропадського. Переїзд на Княжу Гору під Каневом. Арешт Винниченка гетьманськими офіцерами. Звільнення від арешту через протест усього українського громадянства. 15 листопада 1918 року вибір Директорії й початок повстання. Виїзд Винниченка до Білої Церкви. Поворот на чолі Директорії до Києва 19 грудня 1919 року. Звернення Директорії по допомогу до Антанти 11 лютого 1919 року. Трудовий конгрес. Затвердження Винниченка як постійного голови Директорії. Розходження Винниченка з більшістю Директорії й уряду. Залишення влади (10 лютого 1919 року). Березень 1919 року: Виїзд за кордон. Австрія, Відень, Зіммерінг, Будапешт (IV), Зіммерінг, Ляйнц (передмістя Відня). Листопад 1919 р.: “Відродження нації”. Підготовка подорожі на Україну. Початок видавання “Нової Доби” ( 8.III.1920р.). Подорож до Праги. Побачення з Масариком і Бенешем. Їхнє умовляння їхати до СССР. Видача дипломатичного пашпорта. Виїзд до СССР. Квітень 1920 року: переїзд кордону (24.V.). Москва. Харків. Москва. Харків. Поворот з Харкова до Москви вдруге 14.IX. 1920р. Виїзд за кордон (23.ІV.1920р.). Чехія. Карлсбад. Кінець 1920 року — 1921 рік. Німеччина. Берлін. Целлендорф-Пітте. 1922 р. по серпень 1923 року. “Соняшна машина”. Фрідріхрода (Різенгебірге). Рауен, хутір коло Фюрстенвальде (година поїздом від Берліна). Від серпня 1923 р. по листопад 1924 р. Берлін, Прага. Берлін. Переїзд до Франції — лютий 1925р. Париж. Бульонь-сюр-Сен (передмістя Парижа). Париж (20-а дільниця). Вулиця Еміль-Дево. Будування робітні. Невдала спроба мати тишу. Нова спроба: будування робітні на Сквер-де-Вержен (в 15-ій дільниці). Неможливість докінчити будівлю через брак коштів. Закінчення будівлі й переїзд в новий будинок (червень 1930 року). Життя в Парижі з літніми виїздами на південь (аж до 1934 року). Купівля хутора біля Канн в громаді Мужен. Купчу зроблено 15.X.1934р. в місті Грасс в департаменті Альп-Марітім. Зареєстровано в Грассі 23.Х.1934р. під ч. 732, том 95. Переїзд на хутір (жовтень, кінець 1934 p.). Від цієї дати В. Винниченко жив у своєму хуторі з короткими виїздами до Парижа й Праги аж до кінця свого життя. Під час війни він не мав змоги виїхати з голодного департаменту Альп-Марітім і під постійною загрозою арешту та депортації німцями допомагав, як міг, тим, що ховались від окупанта й робили “резистанс”.
Роки війни надірвали вже ослаблене здоров’я Винниченка. В. Винниченко помер (6 березня 1951 року. Прах його покоїться на цвинтарі Мужена.
ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ФАНТАСТИЧНИЙ РОМАН "СОНЯЧНА МАШИНА".
«Сонячна машина» — перший український науково-фантастичний та утопічний роман Володимира Винниченка. Неоднозначність роману як перехідного етапу у творчості відбилася на оцінці та трактуванні твору. Одні літературознавці вважали його утопією, дехто — антиутопією, інші ж взагалі заперечували його утопічність. Винниченко хотів номінувати цей роман на Нобелівську премію з літератури.
Історія написання
Твір писався у період із 1921 до 1925 року з деякими перервами, в основному у Берліні. Роман мав нечуваний успіх серед читачів і витримав в Україні з 1928 по 1930 рр. три перевидання. «Сонячну машину» також загалом прихильно зустріла тогочасна українська критика (О. Білецький, М. Зеров та ін.), відзначивши такі позитивні сторони твору, як гостроту сюжету, динамізм розповіді, широту охоплення суспільних тенденцій життя, елементи кінематографічності тощо. З 1930 до 1989 року твір не видавався в Україні.
Першим редактором «Сонячної машини» був В. Сімович, який зауважував порушення письменником норм літературної мови. Однак, відхилення В. Винниченка від мовної норми слугувало досягненню певних ідейно-естетичних завдань. Щоденниковий запис від 5 листопада 1942 року свідчить про високу лінгвістичну культуру В. Винниченка і певною мірою прояснює мотивацію дій автора:
«Річ не в моїй недбалості, а в моїй щирості. Я дбав не за літературну чистоту мови, а за життєву правдивість її. Я не хотів уживати тих форм мови, які кувались («творились») Сімовичами по кабінетах (хоч би вони іншими Сімовичами вважалися за «чисті», «щирі», українські). Я волів уживати ті форми, які вживались народом у живому житті, хоч би вони й звались Сімовичами «москалізмами». Я хотів малювати життя, а не кабінети... І тому тепер, коли Україна «українізувалася», коли школа внесла в народ літературну мову [...], то і я, і всі інші письменники, що хочуть бути «щирими», себто погодженими з життям, уживаємо нових форм, уникаємо москалізмів і дбаємо за чистоту мови».
Присвята роману «Моїй соняшній Україні. В. В.» була у першому виданні роману «Сонячна машина» (1928). Наступні видання були вже без неї, але 1989 року присвята була «реабілітована».
Сюжет
На прийом до президента Об'єднаного Банку і короля Німеччини Фрідріха Мертенса прибуває збанкрутілий князь Лльбрехт. Мертенс за свої гроші купив усе в країні: уряд і парламент, банки й підприємства, поліцію і пресу. Він пропонує дати князю відстрочку у виплаті кредиту в обмін на одруження на доньці Ллбрехта, принцесі Елізі. Старий князь відмовляється і, щоб його рід не був збезчещений, розбивається на аероплані.
Еліза погоджується вийти заміж за Мертенса, аби згодом помститися. Вона переселяється до маєтку графа фон Елленберга, де знайомиться з його сином Адольфом і онуками — Фрідою й Трудою. В маєтку проживає син лакея, винахідник Рудольф Штор, якому граф забезпечив хорошу освіту в подяку за порятунок Адольфа. В маєтку збирається організація ІНАРАК (Інтернаціональний Авангард Революційної Акції), якій Еліза присягає у вірності, щоб помститися Мертенсу. Учасник ІНАРАку, брат Рудольфа на ім'я Макс, намагається завербувати Рудольфа, вважаючи його винахідництво марним. Несподівано зникає символ роду Елізи — корона. Жителі маєтку підозрюють одні одних, для розслідування прибувають детективи Фріц і Тіле.
Рудольфу подобається служниця Міці, та в темряві він плутає її з Елізою. Вони закохуються одне в одного, проте принцеса не полишає задуму про помсту. Вона повідомляє Мертенсу, що згідна на шлюб із ними за умови, що той знайде зниклу корону. Мертенс стає королем світу і вважає, що корону викрали члени ІНАРАку аби завадити його абсолютній владі над Землею. В ІНАРАку виявляється зрадник, Рінкель, який вимагає за свої послуги величезну суму. Мертенс неохоче погоджується, в цей час ІНАРАК готує вбивство зрадника і самого Мертенса. План провалюється, але поширення листівок із закликами проти Об'єднаного Банку спричиняє обвал його акцій. Мертенс наперед оголошує про своє одруження, що відвертає увагу народу.
Тим часом Рудольф Штор продовжує займатися таємничим винаходом. Він переконаний, що людина обтяжена потребою в їжі, вона стала б справді вільною, якби живилася безпосередньо сонячним промінням. У пошуках шляху до цього він відкрив «сонячний мінерал» геліоніт, здатний під дією світла перетворювати будь-яку органіку на поживну речовину — «сонячний хліб». З допомогою мінералу збудовано «сонячну машину», в яку досить покласти траву чи листя і пропустити сонячне світло, після чого оросити потом, щоб отримати безкоштовну їжу. Спершу Рудольф демонструє свій винахід графу та Елізі, які схвалюють його працю. Проте виявляється, винахідник без дозволу взяв у графа корону, щоб використати діамант з неї. Той вибачає Штора, але побоюється наслідків поширення «Сонячної машини». Рудольфу забороняють покидати маєток Елленберга, тоді він потай тікає, лишивши фальшиву «Сонячну машину». Скликана комісія вважає його аферистом або божевільним, що сам повірив у власну геніальність. Еліза, однак, не вірить цьому.
«Сонячною машиною» цікавиться ІНАРАК. Організація поширює винахід по всьому світу, тим самим звільняючи людей від гніту капіталістів. Народи більш не потребують працювати за шматок хліба, працівники фабрик і заводів покидають роботу. На додаток, «сонячний хліб» спричиняє відчуття ейфорії. Спочатку це здається благом, та невдовзі сама цивілізація руйнується — без працівників припиняють роботу електростанції, виходять з ладу водогони та комунікації. Люди починають боротися за залишки майна своїх експлуататорів і проти тих, хто не приймає «сонячного хліба». Мертенс готує зачистку Берліна від бунтарів, у той час як на Німеччину насуваються вороги. Бачачи крах усяких надій на подальший розвиток людства, зведеного до тваринного стану, Мертенс об'єднується зі Штором у думці про необхідність добровільної праці.
Спираючись на розрахунки Мертенса, Штор збирає Вільну Спілку Творчої Праці, котра відновлює життя міст. Після зими в людях прокидається бажання до роботи, тепер добровільної, а не з примусу. Штор повертається до маєтку і воз'єднується з Елізою. Він очолює наступ на палац, де засіла Рада Армії, що планує очистити Берлін отруйним газом. План вдається, прихильники «Сонячної машини» здобувають перемогу і вітають Рудольфа.
ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ!
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.
1. Опрацювати біографію Володимира Винниченка (підготувати презентацію).
2. Прочитати роман "Сонячна машина".
3. Характеризувати образи. Відшукати цитати.
ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО
Тема для опрацювання.
М. Коцюбинський. Повість "Тіні забутих предків". Зміст твору. Трагічна доля Івана й Марічки як наслідок суперечності між мрією і дійсністю.
ПЛАН
1. Фольклоpні джеpела повісті М.М.Коцюбинського "Тіні забутих пpедків"
2. Теми твору
3. Аналіз змісту
«Над берегами вічної ріки» — так називається одна з найцікавіших збірок Ліни Костенко, і саме цей образ спливає в пам'яті, коли перегортаєш сторінки повісті «Тіні забутих предків». Коцюбинський пропонує нам, читачам, бодай на часинку облишити повсякденну круговерть і схилитися над берегами безкінечної в часі й просторі ріки життя, ріки людської душі, прозирнути в найпотаємніші її глибини.
«Тіні забутих предків» — твір складний, багатоплановий, з надзвичайно глибокою метафорикою і підтекстом. Часу на його вивчення, як завжди, не вистачає. Тому вчитель особливо ретельно має продумати форму подачі матеріалу. Урок-диспут, на мою думку, — одна з найоптимальніших форм. Звичайно, такий урок буде успішним лише в такому класі, де учні вже вміють самостійно мислити, цікавляться красним письменством, мають навички проведення відвертого діалогу, полеміки, а також (що дуже важливо) довіряють учителеві, коли хочете, вважають його своїм.
«Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського — дума про добро і зло, любов і ненависть».
Фольклоpні джеpела повісті М.М.Коцюбинського "Тіні забутих пpедків"
Пpиpода. Її таїни. Це цілий світ, зі своїми законами... Hезабутні дні, пpоведені М.Коцюбинським в Кpивоpівні сеpед смеpекових лісів і гомінливих pічок Гуцульщини, спонукають письменника ствоpити пpекpасну пісню пpо казковий світ пpиpоди, пpо найсвітліші людські почуття - повість "Тіні забутих пpедків", яка є водночас зpазком майстеpного викоpистання багатющої скаpбниці наpодної твоpчості.
Як і в казках, легендах, пеpеказах, так і в повісті М.Коцюбинського оживають ліс, гоpи, Чеpемош, незвичайні геpої. Оживає казка. Казка добpа і зла. Казка любові і ненависті. І цій казці немає ні початку, ні кінця. Тут гоpи, полонини, потоки pік, ліси і люди, гуцули зі своїми звичаями, віpуваннями, повіp'ями, зі своїми наpодними символами. Фольклоpними джеpелами пpекpасної повісті стали і власні спостеpеження Михайла Коцюбинського, і моногpафії Онищука А. та Шухевича В., фольклоpні збіpники В.Гнатюка.
"Тіні забутих пpедків" дихають наpодною твоpчістю. Уже з пеpших стоpінок повісті потpапляємо в атмосфеpу пpадавніх віpувань гуцулів у добpі і злі сили. Радість від наpодження дитини тут же заступає смуток: неспокій дитини мати пояснює підміною. "Мабуть, баба пpи пологах не обкуpила десь хати, не засвітила свічки і їй підклали бісеня", - pозміpковує молодиця.
Життя гуцулів настільки оповите казковістю, пpосякнуте віpою в таємні сили, що навіть малеча знає, що на світі є Бог і чоpт, що є pечі і явища, яким тpеба поклонятися, і є такі, що їх тpеба боятися. Уявлення пpо чисту і нечисту сили, пpо добpо і зло не зникають і в доpослому віці. Вони набиpають інших фоpм, іншого втілення. Hе завжди гуцули можуть пояснити свої вчинки, дії, чи явища пpиpоди, але вони пеpеконані, що це мусить бути саме так. Хоча б взяти стаpодавній обpяд pозпалювання вогню, під час якого не дозволялося відволікатися, бо тоді добpі сили відвеpнуться, а злий дух візьме веpх. Свято дотpимуються вівчаpі неписаного закону, що "живий вогонь - ватpа на полонині, яка не повинна згаснути ціле літо. Бо саме вогонь - обоpонець од всього лихого.
Фольклоpна стихія - то не тільки міpило повісті, її основа, а й допомога автоpові у твоpенні обpазів. Як пpекpасна поезія постає пеpед нами кохання Івана і Маpічки. З давнього звичаю кpовної pодинної помсти, з воpожнечі pодів і починається істоpія цього почуття. Чистого, як небо після літнього дощу, палючого, як пpомені весняного сонця... Та не судилося молодятам щастя: у буpхливому потоці загинула Маpічка, а чеpез кілька pоків, не звідавши щастя з Палагною, з туги за пеpшим коханням помиpає Іван.
Малюючи чисте кохання, Коцюбинський відшукує його джеpела в таїнстві пpиpоди, дітьми якої є Іван та Маpічка. Тому й любов у них така віддана. Hе залишає поза увагою автоp обpядовість гоpян, зокpема обpяд поховання. Пpоникливо змальовує письменник в повісті святвечіp. Звучать у твоpі фольклоpні пісні Каpпат.
Великий митець назвав свою повість своєpідно - "Тіні забутих пpедків". То хто, чи що є тими тінями... Можливо міфічні істоти, пpо які йде pозповідь у повісті. Можна погодитись, бо то так близько до світоспpийняття гуцулів і так далеко від людей інших укpаїнських земель, для яких звичаї і віpування стали "тінями минулого".
Повість стверджує перемогу світлих сил над темними і ця проблема продовжує жити і сьогодні. Вона хвилює нас, адже з поступом людства вперед не поменшало зла. Навпаки, інколи здається, що воно всесильне. І тоді хочеться поринути в той казковий світ письменника, пpоникнутися оптимізмом його пеpсонажів, їхнім умінням пристосовуватись до життя, бачити його кpасу і попpи всі життєві негаpазди жити. Саме використання Михайлом Коцюбинським фольклоpних джеpел наповнило повість "Тіні забутих пpедків" тою силою, що дає наснагу до життя; пpавдою і тим чаpом, які допомагають зpозуміти, що смуток скоpоминущий. Так, силою, пpавдою, чаpом, які незмінно ховає в своїй глибині скаpбниця наpодної душі.
Теми: - життя і смерть, - людина і природа, - кохання і ненависть, - язичництво і християнство.
Аналіз змісту
План змісту:1. Іван та Марічка
2. Іван йде у найми на полонину
3. Смуток хлопця за коханою
4. Розповідь Миколи про бога й арідника
5. Марічка потонула, Іван шукає тіло коханої протягом 6 років. Одруження з Палагною
6. Юра («Палатна стала любаскою Юра»
7. Бійка чоловіків
8. Марічка прийшла за Іваном. Танці з чугайстром
9. Смерть Івана Палійчука.
«Тіні забутих предків» — річ для М. Коцюбинського унікальна і, здавалося б, несподівана. Мабуть, багатьох з вас це здивувало: типово східноукраїнський автор — і раптом гуцульський діалект, гори, полонини, мнимий, колоритний світ, який ми звикли бачити Федьковича, Франка та інших письменників Західної України.
Крім того, саме в Карпатах збереглися деякі традиції прадавнього, ще дохристиянського світобачення наших предків. Певно, саме цим привабила Гуцульщина митця, який намагався осягнути духовність українського народу у всіх її вимірах.
Немає коментарів:
Дописати коментар